АНАЛІЗ КОНЦЕПЦІЙ ФОРМАЛІЗАЦІЇ МІЖОСОБОВОЇ ДОВІРИ

Потрашкова Л.В.
к.е.н., доцент
LV7@ukr.net
Харківський національний економічний університет ім. Семена Кузнеця

Презентація

Довіра давно досліджується як базова характеристика відносин між будь-якими суб’єктами та важливий фактор прийняття економічних рішень. Можна виділити дві основні концепції міжособової довіри, які закладають основи для її визначення та оцінювання:

1. Довіра як ставлення.

Ставлення – це певна позиція суб’єкта до об’єкта ставлення; прояв активності суб’єкта у формі емоції та/або оцінки [1]. Довіру як ставлення визначають, здебільшого, через очікування. Так, за Ф. Фукуямою, довіра – це очікування «в одних людей від інших нормальної, чесної поведінки, співпраці, ґрунтованої на загальноприйнятих нормах» [2]. Прикладом моделі оцінки довіри через очікування є модель, наведена у роботі [3].

Автори роботи пропонують підхід до розрахунку оцінки рівня довіри суб’єкта \(A\) до суб’єкта \(B\) (довіра розглядається в аспекті взаємності) на основі аналізу історії минулих контактів між \(A\) та \(B\). Згідно з підходом зазначених авторів, історія контактів між \(A\) та \(B\) описується рядом: \[ D_{AB}={x_1^{AB}....x_n^{AB}}, \] який є вибіркою значень бінарної випадкової величини \(x^{AB}\) , що характеризує поведінку суб’єкта \(B\) під час його контакту з суб’єктом \(A\) та приймає значення \(1\) або \(0\):

\(«1»\) означає співробітництво суб’єкта \(B\) з суб’єктом \(A\),

\(«0»\) означає відмову суб’єкта \(B\) від співробітництва з суб’єктом \(A\).

За таких припущень автори пропонують розраховувати оцінку довіри суб’єкта \(A\) до суб’єкта \(B\) як вибіркову оцінку математичного очікування випадкової величини \(x^{AB}\). Такою оцінкою є середнє арифметичне спостережуваних значень випадкової величини: \[ \overline{x}^{AB}=\frac{1}{n}\sum_ix_i^{AB}, \] де \(n\) – загальна кількість минулих контактів між суб’єктами \(A\) й \(B\),

\(m\) – кількість контактів, під час яких суб’єкт B пішов на співробітництво з суб’єктом \(A\).

Формалізація довіри як ставлення дозволяє виразити оцінку довіри чисельним значенням за ранговою або кількісною небінарною шкалою (наприклад, за шкалою від 0 до 1). Для того щоб оцінку довіри як ставлення можна було використовувати у моделях прийняття рішень, методика оцінювання має бути удосконалена у таких напрямах:

  1. очікування стосовно поведінки об’єкта довіри доцільно описувати не однією, а декількома чисельними характеристиками, які б відображали розкид очікуваних значень параметрів поведінки;
  2. доцільно розглядати очікування за декількома параметрами поведінки об’єкта довіри (наприклад, у роботі [4] виділені такі три аспекти міжособової довіри: спроможності, порядність, доброзичливість у комунікації; але навіть такі аспекти є занадто загальними).

2. Довіра як поведінка.

У цьому аспекті довіра трактується у термінах вибору. Так, Мортон Дойч пов’язує довіру із прийняттям рішення залежати від іншої особи. За Дойчем, довірчий вибір виникає за таких умов: суб’єкт A опиняється у ситуації неоднозначного вибору; у цій ситуації результат проходження обраним шляхом залежить від дії іншого суб’єкта B; суб’єкт А здійснює вибір, виходячи з того, що суб’єкт B зробить дії, необхідні для успішного результату А [5, p. 149]. Петр Штомпка пропонує аналогічне, але стисле, визначення довіри: «Довіра – це ставка на майбутні непередбачувані дії інших» [6]. Прикладом формалізації довіри в аспекті вибору є модель С. Марша [7]: Марш використовує кількісну оцінку довіри з метою моделювання вибору суб’єкта щодо співробітництва з іншим суб’єктом. Згідно з Маршем, суб’єкт A обирає співпрацю у тих випадках, коли його ситуаційна довіра до суб’єкта B перевищує певний поріг (поріг співпраці).

Перевагою поведінкової концепції довіри є те, що вона акцентує увагу на зв’язку довіри з процесами вибору. Недоліком є те, що при оцінюванні довіри на засадах поведінкової концепції втрачається частина інформації порівняно з оцінюванням довіри як ставлення: за поведінкового підходу довіра кількісно описується за допомогою найпростішої – бінарної – шкали {0, 1}, де «1» відповідає ставці суб’єкта на порядну поведінку його контрагента, «0» – на непорядну. Зазначений недолік посилюється тим, що насправді вибір не визначається однозначно рівнем довіри ОПР до контрагента. На вибір впливає множина факторів. Тому оцінювання довіри на засадах поведінкової концепції може призводити до помилок. Висновок: обидві наведені концепції довіри можуть бути використані як теоретичні засади оцінювання рівня міжособової довіри за умови їхнього певного удосконалення.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Крейк А. И., Коломенская А. С., Комф Е. В. Отношение и отношения как следствие и проявления взаимодействий в социуме. Фундаментальные исследования. 2014. № 12/11. С. 2496–2500. URL: http://www.fundamental-research.ru/ru/article/view?id=36721.
  2. Фукуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию. Москва : ACT : ЗAО НПП «Ермак», 2004. 730 с.
  3. Mui L., Mohtashemi M., Halberstadt A. A computational model of trust and reputation. Proceedings of the 35th Annual Hawaii International Conference on System Sciences (Big Island, Hawaii, 7–10 January 2002). Los Alamitos, 2002. P. 2431–2439. doi: 10.1109/HICSS.2002.994181.
  4. Mayer R. C., Davis J. H., Schoorman F. D. An integration model of organizational trust. Academy of Management Review. 1995. 20 (3). P. 709-734.
  5. Deutsch M. The resolution of conflict: constructive and destructive processes. New Haven: Yale University Press, 1973. 420 p. 
  6. Sztompka Piotr. Trust: A Sociological Theory. Cambridge : Cambridge University Press, 1999. 214 p. 
  7. Marsh S. Formalising Trust as a Computational Concept. PhD thesis. Department of Mathematics and Computer Science. University of Stirling, 1994. URL: https://www.researchgate.net/publication/225070535_Formalising_Trust_as_a_Computational_Concept